Вход
View img
error angel
Подключение Чата
Чат и возможность ответов на комментарии приостановлены. Необходимо выполнить бесплатное подключение. Для этого напишите письмо модератору в разделе: Справка
С ув., администрация
Журнал Альбом Лента Рейтинг Справка
29-09-2022
Ищу: Друзей Любовь Его Ее

Ті що повисли в повітрі

В коло зору мого об'єктиву потрапив темний предмет. Я не відразу розгледіла птаха. То був велетенський орел прямуючий на мене. Недолетівши метрів з двадцять він повільно зробив коло у повітрі і почав спускатись до отари овець, ниби хотів передати їм пару слів. Красивий птах, подумала я і прикро стало, що не вийшло жодного кадру з ним.

* * *
Монастирі Метеори підіймаються на 400 метрів над Фессалійскою долиною у Греції і є однією з головних святинь країни, поступаючись місцем лише Святому Афону. Заснували ці монастирі двоє монахів які покинули Афон. Вони заснували православні монастирі для прихистку вірян які були пригнічені Османською імперією в 14ст.

На початку 15ст. монастирів було двадцять, але до наших днів лишилось лише шість. Які були занесені ЮНЕСКО до каталогу пам'яток світового спадку як природного надбання просвітницького значення. Розташоване це унікальне природне явище біля міста Каламбака. А назва Метеори з грецької перекладається як "ті що повисли в повітрі"

* * *

Коли я стояла у підніжжя однієї зі скель піднявши погляд вверх, у мене було відчуття своєї незначущості перед віковічною велетенською кам'яною глибою. Тепер, зверху, на оглядовому майданчику в мене трепетало серце, а погляд відкривав все нові і нові краєвиди.

Ми з друзями запізнились з відвідуванням монастиря. Він зачинявся о 13.00, щоб жити своїм чернечим життям. А на іншу гору з відчиненим монастирем часу було обмаль. Тож ми вирішили не поспішати і насолоджуватись перебуванням саме тут.

Дехто з моєї компанії вже втомився и захотів спускатись в місто та відвідати ресторан. І всі домовились про місце зустрічі. "Ми тут вперше, але не в останнє" - посміхаючись сказала Діна, вдивляючись в небесну височінь. Так, відчуття приємного спокою оповило нас даруючи миті забуття. Діна позвала мене зі Світланою до себе. І ми змогли спостерігати ту дивну дію переміщення монаха в спеціальній люльці по канату, який сполучав вершини цих гір-стовпів.

На гору нас привіз автобус, з тією умовою, що в поселення ми повернемося пішки. Здавалося, де тут можна заблукати?! Спускайся собі по дорозі і будеш ти там де треба))) Може так би й було, якби на розвилці добрі люди не підсказали нам вірний шлях. І ми за їх порадою і дорожнім знаком не звернули б ліворуч))) Та дорога що шла прямо до низу, зі слів добрих людей, була перегорожена і зачинена оскільки монастирі вже не приймали відвідувачів. Тож ми пішли дорогою що була вірною.

Пройшовши вже з годину ми почали сумніватись що йдем вірним шляхом. Крім нас по дорозі ніхто не йшов і мало хто їхав. Світлана попросила не поспішати і за можливості сісти десь перепочити. Коли ми зупинились вона зізналась що їй погано, млосно і потрібен хоч ковток води. Нажаль ніхто з нас не подумав про воду вирушаючи в гори. Це стало помилкою яка могла коштувати людині життя.

Оскільки Світлані легше не ставало, а по ходу нашої пішої прогулянки ми не зустрічали жодного джерела чи криниці, ситуація ставала критичною. Ми не могли ні допомогти, ні рухатись вперед. Зв'язку із зовнішнім світом не було і допомоги чекати неварто. Подістававши з рюкзаків знайдені цукерки, сублимовану розчинну каву в стіках та аналгін почали запихати їй до рота. Звісно запити було нічим. Взявши мученицю під руки з обох сторін, ми почали йти. Повертали в повороти по серпантину в надії побачити хоч якісь ознаки людської присутності, хоч хатинку чи криниченьку, чи джерельце! Ні, нічого, це вам не Карпати з джерелами, річками й водоспадами. Тут лише печене каміння на сонці та чагарники, де-не-де поодинокі дерева і стадо овець охороняєме собаками.

П'ять хвилин в супроводі баранів визвало у мене приступ сміху. Я почала голосно сміятись і сказала супутницям що ми три овечки які примкнули до стада, не подумали взяти навіть води. Це трохи розрядило наш невеселий настрій і Світлані стало трішки краще.

Але час був до нас невблаганний. Почало сіріти і сутінки поспішали огорнути гори. Безкінечні повороти не давали жодної надії, лише здоровий глузд підсказував що дорога врешті решт приведе нас до людей.

Майже в темряві ми розгледіли огорожі. За ними вже були сади з оливковими деревами, але ні душі! Пройшовши ще з кілометр, я побачила приватні садиби і з останніх сил побігла туди просити про допомогу. Мої подруженьки ледь-ледь плелися позаду. На моє щастя я побачила чоловіка який виїзжав машиною з подвір'я. Підбігла і запитала де ми. Ми опинились не в Каламбакі з якого виїзджали, а в сусідньому поселенні Кастракі. Яке було за пару кілометрів від нього. Чоловік запропонував підвезти нас, але ми б не вмістились в його машину на одне пасажирське сидіння. Подякувавши йому, я побігла до його сусідів, які вечеряли родиною під розкішними гронами винограду, попросити води. І вже з водою повернулась до своїх супутниць які обійнявшись сиділи на лавочці. Ми подолали залишок відстані вже без пригод розмірковуючи вголос про випробування подароване нам Метеорами.

Р.s. Наші друзі, що пішли раніше, спускались іншим шляхом, тою прямою дорогою з якої нас завернув "орел".
2
Предыдущие Посты Автора
14
Коментарии (2)
урааа) наконец-то)
Dim, 52
Киев
"ті що повисли в повітрі")
Ответ на от
Заполните, пожалуйста, текст комментария
1000
Монетизируй МыслиЛаверсы - личный дневник
для знакомства и общения по интересам
© 2021-2022 Lovers Journal